Починаючи обговорювати речі, які стосуються людських смаків, ми завжди ризикуємо розпалити священну війну. Тому домовмося, що мої слова — це не категорична істина, а вираження мого особистого смаку. А на колір і смак, як відомо, всі фломастери різні. От взяти, наприклад, популярний віднедавна принцип побудови інструментів для дизайнерів WYSIWYG (what you see is what you get). Багато хто ні про що інше й чути не хоче, а для мене це кіт в мішку. На вигляд документ неабиякий, а відомо кому, яка каша там всередині? WYWIWYG (what you want is what you get) — це справжній шлях. Розуміння цієї моделі почалося з часів командної оболонки^[1] Unix. Користувач просить систему виконати якусь дію чи навіть послідовність дій, детально описуючи цільові об’єкти, особливості операцій. При цьому вважається, що користувач розуміє, що хоче, а система повинна покірно виконати саме замовлені дії без відхилень і примх.

Візьмімо тестовий редактор. В моделі WYSIWYG робота з ним схожа на динамічну комп’ютерну гру: спіймав поглядом вказівник, підвів його до потрібного місця, натиснув на клавішу видалення тексту і тримаєш її до тих пір, поки зайві знаки не щезнуть. Просто захоплююче! А що ж натомість у нас? — Уявімо, що текстовий редактор розрізняє текстові об’єкти слово, рядок, речення, параграф, їх початки й кінці тощо. Також є набір дій над цими об’єктами: переміщення, видалення, заміна, копіювання. — Такий прилад не буде приковує увагу до елементарних дій, а слухняно виконує прохання користувача.

Трохи роззирнувшись, можна помітити, що такий підхід переважає у системах на зразок Unix: командний інтерфейс налагоджувача GDB^[2], системи підготовки до друку LaTeX^[3] та LilyPond^[4] тощо. Мабуть, недарма: їх створили інженери, які розуміли, що тільки усвідомлені дії можуть принести і хороший передбачуваний результат і справжнє задоволення від творіння у такому середовищі.

Все в цій системі — програмування, тобто насправді ніхто не заставляє, але якщо треба виконати десяток однотипних дій, то відразу відчувається доречність можливості. Мудро, наче в одному радянському мультфільмі: “Краще витратити годину, а потім за п’ять хвилин долетіти”.^[5] Для програмістів така можливість — це особливе задоволення: з одного боку автоматизація вкрай проста, тому рідко бувають невдачі, а з іншого потім відчуваєш себе на голову вищим від індуса (даруйте, людини з конвеєру). Скриптування підтримують: командна оболонка^[1], текстові редактори, налагоджувач^[2], LaTeX^[3], MetaPost^[6], системи контролю версій і багато інших. І головне: просто, без занадто розумних слів та заплутаних технологій. Більше того, особливих надзвичайностей у різних, здавалося б, програмах зовсім небагато, адже не на порожньому місці всі вони будувалися. Так, всюди використовуються одні й ті самі регулярні вирази, для зчитування запитів командного рядка використовується одна й та сама бібліотека readline, ключі командного рядка повторюються від програми до програми…

Розробляєш прикладний сервер — будь готовий до можливих проблем, а ще морально підготуйся до того, що “на льоту доведеться міняти обшивку крил”. Це треба відчути на власній шкурі, бо стільки адреналіну виділяється тільки на рингу чи в затяжному стрибку (з того самого недобудованого крила!). А потім розумієш, що не пережив би той день, якби всі давно вивчені та полюблені інструменти не працювали через мережу прозоро, наче й не через мережу зовсім. Простіше не придумаєш: під’єднавшись до віддаленого сервера, отримуєш командну оболонку і відчуваєш … тепло й затишок рідного оточення. Завбачливо передаєш опцію -X — і милуєшся вікнами віддалено запущеної графічної програми (viva wireshark^[7]!). Монтуєш директорію з вихідними кодами — і можеш розпочинати налагодження, не займаючись щохвилинно копіюванням. Рай на Землі!

Нарешті, є й унікальні речі, яких не знайти на інших платформах. От, прийшовши зі світу Win32, я відразу ж кинувся шукати спосіб перехоплення даних з послідовного порту. Справді, дуже потрібна штука той portmon^[8], щоб зрозуміти, як байти бігають по дротах. А дзузьки, зовсім нічого нормального! І раптом осяйнуло: “А все те просто зайве, адже є strace^[9]!” З прозрінням прийшло й розуміння: це все відкритість! Linux не ховає таємниці за сімома печатками, штовхаючи допитливих до відчайдушних способів злому, а радо ними ділиться. Якщо не віриться, поцікавтесь-но, як працює той самий portmon^[8]. Проблеми бувають всюди, а щоб їх вирішити комусь доводиться танцювати з бубном, а хтось може зазирнути у вихідний код чи навіть підглянути, як все працює in vivo. Отже, в такій системі працювати не тільки приємно, але й легко!

І наостанок про ностальгію, тільки не про ту, що ту́га за втраченим, а про ту, яка теплий спогад про минуле. Я про університет: розумні й досвідчені викладачі, цікаві однодумці-студенти, щодня нові враження від навчання й життя. Зізнаюся відверто, те саме відчуваєш, працюючи з відкритою громадськістю. Тут ідеї, доробки — це знання, якими радо діляться, а не торгують. Це справді приємно!