В короткій журнальній публікації навряд чи вдасться толком сформулювати та довести нетривіальну тезу про те, що ефективно керувати державою, ціль якого, — захист інтересів її громадян, може лише автоматична система керування, а не апарат чиновників.
Але спробувати можна :)
Ситуація навколо проблематики державного керування схожа на псевдонаукову біганину. Повне небажання вивчати та використовувати на практиці багатий арсенал науково встановлених закономірностей та принципів теорії управління.
Є успішні спроби нав'язати лозунг “Наука в цьому нічого не розуміє”.
Нісенітниці!
За весь час існування теорії систем автоматичного управління (математики та кібернетики не дадуть збрехати) набралося величезна кількість потужних методів і фундаментальних результатів. Їх можна застосовувати практично до будь-яких систем управління.
В переважній більшості задачі державного керування добре алгоритмізуються а процеси — лінеаризуються.
Зокрема дуже успішно можна застосовувати принципи побудови розподілених систем управління, що були розроблені ще в 60х роках ХХ століття. Принципи синтезу систем управління, інваріантних до факторів, що зважають, — 1939 рік. Роботи професора Г. В. Щипанова [1].
Крім того є і новітні результати, основані на методах хаотичної динаміки. Бажання використати ці методі виникає в асоціації з тим диким хаосом, який царить в керівних структурах.
Відмова в їх використання нічим не пояснюється, крім невігластва учасників госправління. (Це в найкращому випадку). А в гіршому — ефектом “кормушки” - інтуїтивно вірним передчуттям чиновника, що автоматизація його функцій виключить для нього можливість використання держресурсу у власних потребах. Якщо задачі буде вирішувати машина, і не дай Боже краще ніж чиновник, то як же відчуття власної значимості, суспільне визнання та інші форми поваги ?
Але час говорити про автоматизацію державно-управлінських функцій прийшло.
Елемент з назвою “Людина”
Людина, як елемент системи управління — достатньо добре розроблена тема в рамках досліджень динаміки ручного керування. Льотчик, капітан і кермовий судна, оператор ППО, інженер перед пультом АЕС... Тяжкі аварії та катастрофи, що викликані “людським фактором”, примусили ретельно розібратися у властивостях та динамічних параметрах цього своєрідного елемента тракту керування.
Чого вартий тільки вибух на Чорнобильській АЕС. Після якого різко зросла кількість публікацій та дисертацій на тему “надійність людини-оператора” та виявлення критеріїв “пригодності” людини для виконання функцій керування складною системою.
Як правило, коли мова йде про технічні комплекси, то дуже легко розглядаються такі характеристики оператора:
динамічні
фізіологічна швидкість реакції
параметри втомлюваності
здатність одночасно реагувати на деяку кількість вхідних сигналів
тощо
ресурсні
час автономної роботи в умовах
спраги
голоду
недоліку кисню
оптимальний графік харчування
психологічні
психологічна сумісність з колективом операторів-керівників
психологічні установки в
період виконання функцій управління
період очікування
Перелік властивостей можна ще продовжити. Зокрема доповнити характеристиками, які відбивають відношення суспільних та особистих
інтересів, що проявляються під час “функціонування”. Також треба звернути увагу на створення оптимальних умов його роботи. Оптимальних з точки зору інтересів держави, а не особистого комфорту.
Замовчувати притаманні людині альтруїзм та егоїзм не можна. Це як в художніх оповіданнях, де герої часто смачно їдять та п'ють, але чомусь не справляють природні потреби. Така сама справа і з егоїзмом.
Егоїзм присутній кожному з нас в тій, чи іншій мірі. Але при публічному спілкуванні його чомусь немає. І все б нічого. Але в тракті державного управління егоїзм людини-управлінця занадто сильно впливає на якість управління. І взагалі на динаміку процесів в державі.
Зверніть увагу — егоїзм, розглядається не як риса характеру чи душевна особливість людини, а як параметр елемента системи управління. По аналогії з теорією електричних кіл — абсолютний егоїст = нескінченному опорі, а абсолютний альтруїст — надпровідності.
Абсолютних значень на практиці не буває, лише проміжні. Але їх можна легко чисельно охарактеризувати в рамках теорії.
Держава — це ми
Державу, як об'єкт управління не можна відділити від системи управління. В цьому і полягає головна нелінійність в задачі синтезу системи керування державою.
Управлінський персонал поєднує функції прийняття та здійснення рішень та одночасно є громадянами держави, стосовно яких ці рішення приймаються. Фактично це і є той позитивний зворотній зв'язок: щоб краще жити — треба більше і краще працювати.
Але чиновник охвачений ще іншим типом зворотнього зв'язку — можливість покращувати свій стан в “обход” держави. Егоїстичні прагнення якраз і стимулюють цей тип зв'язку.
Оскільки задовольнити особисті інтереси легше, ніж державні, то коефіцієнт підсилення цього “шкурного” контуру практично завжди вищий за коефіцієнт першого.
[2]
Links:
[1] http://www.ipu.ru/s_001/s_001_003_061_00000000000.htm
[2] http://grusha.org.ua